Прикордонний режим в тутешніх краях настільки ліберальний, що, на відміну від кордону, скажімо, українсько-польського або навіть українсько-білоруського, жодних покажчиків або застережливо-інформуючих написів у Могилеві-Подільському і на підступах до нього просто немає. Тому всім, хто зібрався до Молдови, слід орієнтуватися на знаки, що вказують напрям руху на Кишинів, – може і потрапите куди потрібно. Що, втім, далеко не факт – вітчизняні дорожні покажчики (і це не тільки Могильова стосується) нерідко нагадують Івана Сусаніна – ведуть не туди, а якщо і туди, то розміщуються з настільки широкими інтервалами, що вірний напрямок руху доводиться уточнювати ледве не на кожному перехресті.
У всьому іншому, окрім прикордонного статусу, Могилів–Подільський – звичайний український райцентр з єдиною особливістю – дорогами. Вони навіть на загальнодержавному фоні настільки жахливі, що пристойних епітетів для їх характеристики просто не існує: яма на ямі, вибоїна на вибоїні, які перетворюють їзду по місту одночасно на слалом, родео та ралі. Помножимо це на занедбаність неприбраних вулиць – і побачимо одні з «воріт» держави на ім’я України у всій красі.
Проте, як не парадоксально, гуляти по Могилеву приємно – солодко-млосна аура української провінції, така властива містечкам Поділля, заштовхує побутовий негатив кудись на периферію свідомості. І хоча тутешню атмосферу не можна повною мірою назвати «духом старовини», усвідомлення того, що місту все-таки більше 400 років, налаштовує на певний лад.
Могилеву–Подільському певною мірою пощастило – на противагу переважній більшості населених пунктів України він знає не тільки точну дату свого заснування, але навіть засновника і походження назви. Виникло місто у 1595 році завдяки клопотом молдавського господаря Ієремії Могили (рідний дядько знаменитого київського митрополита Петра Могили), на честь якого, власне, і було назване. Нинішню приставку – «Подільський» – отримало вже за часів радянської влади, а до того зазвичай іменувалося Могилевом-на-Дністрі, щоб відрізнятися від на два століття старшого білоруського Могилева, який на Дніпрі.
Молдавським місто пробуло всього нічого – вже на початку 17 століття як придане за однією з дочок Могили воно переходить у власність польських магнатів Потоцьких. У 1643 році тут відкривається митниця – так починається прикордонна історія Могилева. Тоді ж тут формуються чотири впливові етнічні общини, які на сторіччя визначили місцевий колорит – молдавська, грецька, вірменська таі єврейська. Український елемент був представлений дуже слабо, хоча сьогодні він є домінуючим; причому мова місцевих жителів вельми соковита, з досить незначною часткою суржику та діалектизмів (не дивлячись на близькість до кордону і, здавалося б, взаємопроникнення культур), можна навіть сказати – максимально наближена до української літературної мови.
Впродовж 27 років (1672–1699) Могилів, згідно з Бучацьким договором між Польщею та Османською імперією, був турецьким, хоча слідів цієї досить-таки екзотичної сторінки місцевої історії, в наші дні не залишилося зовсім. Потім, майже на 100 років – знову Польща, після третього поділу якої (1795 рік) Могилів входить до складу Російської імперії як повітове місто Подільської губернії. У 1806 році російська казна, заплативши 587 220 карбованці сімейству Потоцьких, котрі 200 років були повновладними господарями населеного пункту, викупила його в державне володіння.
У другій половині 19 століття Могилів – центр хлібної торгівлі на Придністров'ї: тут діє торговий порт, в 1881 році з'являється залізниця, а населення на кінець сторіччя складає 32 тис. чоловік – фактично стільки ж, скільки і в наші дні, з тією лише поправкою, що в описуваний час місто такого розміру відносилося до категорії «середніх», а не «малих».
Після більшовицького перевороту в Росії та перипетій Громадянської війни Могилів-Подільський у складі СРСР і знову – як прикордонне місто: за Дністром знаходилась Румунія, частина якої в 1940 році була анексована Радянським Союзом і перетворена на Молдавську РСР.
З 19 липня 1941 року по 19 березня 1944 року місто – під румунською окупацією (Румунія була союзником нацистської Німеччини в період Другої світової війни). Тут функціонувало велике пересильне гетто, в якому знаходилося близько 15 тис. євреїв, хоча масових розстрілів, на відміну від інших українських територій, окупованих німецьким вермахтом, не проводилося. Можливо, саме тому представники цієї національності навіть в 1970-х роках складали більше 10% місцевого населення, проте на момент Всеукраїнського перепису 2001 року в Могильові налічувалося всього біля 300 євреїв – всі інші емігрували на Захід. Що стосується вірмен і греків, то вони представлені хіба що поодинокими «вкрапленнями», та ще Георгіївська грецька церква нагадує про минулу могилівську полінаціональність.
А ось Молдавії Могилеві-Подільському багато, але – приїжджих, що щодня «форсують» Дністер в обидва боки з комерційною метою. Як висловився один з місцевих жителів, таксист-ветеран Анатолій Феодосійович: «Якби не ця прикордонна торгівля – взагалі б місто занепало. А так – живемо, як бачите. І деякі – дуже навіть непогано…»
© "Автотурист", квітень 2010