Припускають, що міське поселення на березі річки Удай заклав ще київський князь Володимир Великий наприкінці 10 століття, хоча перша письмова згадка про Прилуки датується 1085 роком, коли у Києві княжив внук Володимира – Всеволод Ярославич, син якого – Володимир Всеволодович, більш відомий під прізвиськом Мономах, писав у своєму повчанні: «А на весну [1085 року] посадив мене отець в Переяславі. І ходили ми за річку Супій. І коли ми їхали до Прилук-города, то зустріли нас несподівано половецькі князі, вісім тисяч воїнів. І хотіли ми з ними битися, але зброю відіслали вперед на возах, і увійшли ми до міста».

У зв’язку з цим свідченням Володимир Монах і вважається батьком-засновником міста (яке, як бачимо, на момент першої згадки вже існувало) і тому, відповідно, у Прилуках йому спорудили пам'ятник: князь зображений із своїм «Повчанням» та рукою, по-менторському піднятою догори.

У 1092 році Прилуки були зруйновані половцями, у 1138-му сильно постраждали під час міжусобної княжої ворожнечі, а в 1232-му – знесені вщент під час нашестя Батия. З 1482 року місто вже згадується як частина Великого Князівства Литовського, що, втім, не врятувало його від руйнівного татарського набігу наприкінці 15 століття, який майже повністю зруйнував поселення.

100 років опісля власники міста – князі Вишневецькі – здійснили спробу відродити поселення, і «поставили слободу» на колишньому згарищі. Місто за досить короткий час в буквальному розумінні «повстало з попелу», проте у 1604 році була перевернена ще одна кривава сторінка його історії – окупація військами московського царя Бориса Годунова. Одних тільки житлових будинків росіяни спалили тут більше шести сотень і вирізали практично все населення…

Всередині 17 століття Прилуки – одне з основних міст гетьманської України, адміністративний центр Прилуцького полку. Місцева фортеця, зведена у зв'язку з підвищенням статусу міста, була досить потужним укріпленням з високими земляними валами, п'ятьма брамами; на її території стояли полкова канцелярія, казна, дві церкви, острог, пороховий льох садиби полковників, колишній палац князя Єремії Вишневецького, побудований у 1647 році. Зі всіх фортечних споруд до наших днів збереглася лише казна і частина валів.

У 1692–1708 роках Прилуками управляв козацький полковник Дмитро Горленко, при якому з'явилися багато нових будівель, ще більше укріпили бастіони, а місто досягло піку свого розвитку. Послідовник Горленка – полковник Гнат Галаган звів Спасо-Преображенський собор. Поряд трохи пізніше виник досить незвичайний храм Миколи Чудотворця – саме з ним у нас тепер нерозривно асоціюється зовнішність Прилук.

Вже після козацького періоду, у 19 столітті – в епоху класицизму, в місті була зведена церква Різдва Богородиці (1817 рік). Приблизно в цей же час здійснювалася забудова купецьких районів – одно- та двохповерхові  цегляні будинки. Ще в Прилуках є Стрітенська церква, споруджена у 1889 році на згадку про загиблого російського імператора Олександра II. Майже вся історична архітектура Прилук зосереджена навколо головної площі і в районі вулиці Галаганівської.

...Добиратися до Прилук краще всього трасою Н07 «Київ – Суми – Юнаківка», яка огинає місто з півночі. З неї існує два з'їзди безпосередньо до населеного пункту: на кільцевій розв’язці «Прилуки – Чернігів – Суми» і через 6 км – біля придорожнього кафе без назви (і без покажчиків – в усякому разі, восени 2009 року їх не було). Якщо використовувати перший варіант і в’їжджати до міста із північно-західного боку, першим нас зустріне найстаріший район Прилук – Квашинці, що був раніше окремим селом. Назва ця виникла, мабуть, через віртуозне уміння жителів готувати квас, а також заквашувати огірки, яблука й капусту (а на честь пивоварів названий інший район Прилук – Броварки, від староукраїнського «броварня» – пивоварня). Ще за Вишневецьких Квашинці зобов'язані були регулярно поставляти у якості оброку до княжого двору квас, мед та пиво. Тут нас зустрічає великий храм досить скромного виду. Це – Іванівська церква 1865 року. Не можна сказати, що вона вражає уяву чимось особливим: великий головний купол, висока дзвіниця, сірі стіни... Схожих культових споруд немало в Україні.

Доїжджаємо до центру міста, машину залишаємо на платній стоянці, що витягнулася уздовж центральної – Київської – вулиці, переходимо дорогу і через сквер прямуємо до куполів, що видніються крізь листя. Перша на нашому шляху – Стрітенська церква, зведена у 1889 році з цегли і пофарбована коричневою фарбою. На її спорудження пішло 60 тисяч карбованців золотом, велику частину з яких пожертвував тодішній градоначальник Іван Дедін. Колись на ній було три куполи, але два з них не збереглися. Форма церкви досить рідкісна, через що будова виглядає дещо незвично. З 1919-го тут розміщувався краєзнавчий музей, у якому до 1957-го зберігалися картини, перевезені з маєтку Галаганів у Сокиринцях (нині – село Срібнянського району Чернігівської області); потім полотна вивезли до Чернігова. Відносно недавно храм знов повернули віруючим.

Лівіше і трохи далі від дороги видніється ще один купол – великий, напівсферичний. Це – церква Різдва Богородиці, типовий зразок класицизму, подібні храми часто зустрічаються на півдні України. Колись поряд була ще і дзвіниця, але її розібрали на цеглу у 1930 році. Тривалий час в церкві містився міський архів (здається, у деяких приміщеннях до цих пір зберігається його частина). Внутрішній інтер'єр храму біднуватий. Під куполом збереглися розписи початку 19 століття. Розглядаючи витончені лики святих й ніжний, але збляклий рослинний орнамент у вигляді букетів, можна припустити, що за своїх кращих часів церква виглядала урочисто і розкішно.

У більш пристойному стані перебуває головний храм Прилук – Спасо-Преображенський собор. Місцевий полковник Гнат Галаган запросив для його спорудження кращих майстрів, наказавши орієнтуватися на образ та подобу собору Свято-Троїцького, розташованого у сусідньому селі Густиня. Проте майстри не стали займатися бездумним копіюванням, а наділили Спасо-Преображенський собор власними оригінальними рисами. В основу церкви закладені величезні камені, перевезені з річки Перевід. Там колись стояв староруський Китай-город, а камені були биками моста, зруйнованого татарами. До 1930-х років храм діяв, а потім стояв покинутий і напівзруйнований майже до наших днів. Кілька років тому його капітально відремонтували і привели в порядок. П'ятиглавий собор є справжньою окрасою міста – навіть просто подивитися на нього приємно.

Усередині збереглися розписи, старовинні ікони, інші релігійні реліквії. Вельми непоганий іконостас. У одному з притворів похований засновник храму – Гнат Галаган. Однак більш за все привертає увагу Миколаївська церква. Її виділяє дуже цікава двох'ярусна дзвіниця з куполом, прикрашеним люкарнами, до яких колись були вправлені куранти з боєм. Після великої пожежі початку 19 століття церква, як і більшість споруд міста, була сильно пошкоджена, її перебудували в модному тоді стилі ампір, перший ярус дзвіниці прикрасили пілястрами і фронтонами. На початку 20 століття храм був знов сильно пошкоджений, його відновили тільки в 1986 році.

Огляд основних культових споруд Прилук закінчений, тепер нам треба знайти ще одну визначну пам'ятку – полкову скарбницю, якій 280 років. Гнат Галаган звів її для зберігання полкових заощаджень, зброї, клейнодів і прапорів. Товщина стін тут досягає метра, є глибоке склепінчасте підземелля.

Проте відшукати казну виявилося зовсім непростою справою – ніхто із зустрінутих городян не знав, де вона знаходиться, а багато хто навіть не представляв, що це таке. Пошуки зайняли хвилин сорок! Нарешті жінка середніх років пізнала споруду на показаній їй фотографії. Виявилось, що будівля знаходилася прямо біля Спасо-Преображенського собору – у чагарнику. Територія собору обнесена огорожею, в якій є прохід у вузенький провулок, пройшовши по якому метрів десять знаходиш казну, що стоїть на невеликому п'ятачку. Це – квадратна будівля, вкрита білою штукатуркою. Вона скромно прикрашене характерним для українського бароко фронтоном, деякі вікна-бійниці замуровані. Кілька років тому біля казни під час будівельних робіт була виявлена мумія невідомого козака, на якій, кажуть, навіть зберігся одяг. Напевно в будиночку до цих пір можна сміливо зберігати гроші – споруду, приховану кущами, всеодно ніхто не знайде.

…А в цей час в центрі міста, повним ходом йшла реконструкція головної площі з незмінним пам'ятником Володимиру Леніну – скульптурний образ людини, котра заснувала державу, якої ось вже 20 років немає на карті світу, і далі продовжує бути однією з центральних монументальних фігур Лівобережної України. Прилуки – не виключення: місто продовжує жити усередині своєрідної пентаграми, в кутах якої знаходяться об'єкти, зосереджені в його центральній частині: Київська Русь (Мономах) – епоха козаків і бароко (храми) – імперський класицизм (храми та житлові будинки) – комуністична ідеологія (Ленін) – ринкові відносини (міський ринок та магазини). І нічого іншого поки що не передбачається…

«Автотурист», травень 2010