Великими Межирічі стали лише у 1965 році, до певної міри – вимушено. Справа в тому, що на Рівненщині паралельно росли й розвивалися ще одні відомі Межирічі – під Острогом (відстань між селами – яких-небудь 56 кілометрів). У минулі часи їх неофіційно, щоб уникнути плутанини, іменували зазвичай Межирічами Корецькими та Межирічами Острозькими (у польській пресі та літературі ці села так іменуються по сьогоднішній день). Радянські топографи чомусь не зважилися узаконити ці назви і придумали свої варіанти – Великі Межірічі та Межиріч відповідно.
Якщо ж говорити в цілому, то Великі Межиричі належать до сіл дещо «скривджених» долею, оскільки знали вони часи куди більш продуктивні та процвітаючі, аніж зараз. Мало того – середньовічні Межирічі були повноцінним містом, якому польський король Сигизмунд III дарував магдебурзьке право, що передбачає автономію населеного пункту в справах внутрішнього самоврядування, повне звільнення місцевих жителів від феодальних повинностей, від суду і влади воєвод, старост та інших державних чиновників. Навіть точна дата цієї події збереглася – 18 лютого 1605 року.
Магдебурзьке право – це було солідно й престижно, і більше двох сторіч жителі Межиріч із задоволенням користувалися своїм високим статусом. Та й власники місцевих земель були далеко не останні в Речі Посполитій люди – князі Корецькі й Любомирські, графи Стецькі.
Але прийшов рік 1831-й. Поляки Російської імперії, котрі на цей момент вже протягом 34 років перебували під владою Санкт-Петербурга, вирішили, що з них досить, і підняли повстання. Після його придушення імператор Микола I позбавив всі підвладні йому міста колишньої Речі Посполитої магдебурзького права, вбачаючи, мабуть, в місцевому самоврядуванні розсадник вільнодумства й надмірної свободи.
Так почався занепад Межиріч, хоча вони ще впродовж майже ста років намагалися зберігати адміністративне – були центром волості в Російській імперії і в Польщі, зі встановленням радянської влади (1939 рік) стали районним центром Рівненської області. Але в 1965 році і цей статус у села був відібраний. Тепер Межирічі залишилися великими тільки за назвою та площею. А так – типове волинське село. Хіба що асфальту на вулицях більше, та центр з «вогнищами» культури й комерції чіткіше визначений. Коротше кажучи, людям є куди увечері вийти…
© «Автотурист», квітень 2010