У цих місцях – витоки однієї із приток Дністра, найчистішої річки Європи – Лімниці, а хвойні ліси, в яких переважають кедри, створюють умови для кліматичного відпочинку та лікування органів дихання. Навколо Підлютого прокладені туристичні маршрути для шанувальників шедеврів архітектури – сакральної (велика кількість різностильових храмів), промислової (Ангелівська домна за 10 км від Підлютого), адміністративної та екс-оборонної (замок та ратуша в Перегінському) і військово-патріотичної (бункери УПА в Чорному лісі біля Міжгір'я, що вже у Богородчанському районі).
Донині зберегли свою свіжість два унікальних джерела Підлютого — одне із мінеральною, інше — з водою, збагаченою катіонами срібла. У радянські часи в селищі Перегінському збудували завод для розливання підлютівської мінеральної природної лікувально-столової води, відомої як «Перегінська», який працює і нині. Не так давно Вчена рада Українського науково-дослідного інституту медичної реабілітації та курортології МОЗ України вже вкотре сертифікувала мінеральну воду «Перегінська». У її «паспорті здоров’я» зазначається, що вона є корисною для хворих на хронічні гастрити, коліти, холецистити, нефрити, синдром подразненого кишківника, тому що насичена катіонами калію та натрію. Та хоча офіційний документ і відзначає її цілющі властивості, вона залишається напівзабутою і нині має попит хіба що на Рожнятівщині.
Срібне джерело в урочищі Підлюте стало широковідомим своїми унікальними цілющими властивостями з кінця 19 століття. Прикарпатці, котрі жили неподалік джерела, лікувалися цією водою, омивали рани та травмовані ділянки, й це сприяло швидкому одужанню. Крім того, цю воду також пили. Згодом тут постала лічниця, срібну воду використовували для лікування ослаблених довготривалими недугами людей, наприклад, готували на ній глиняні аплікації для враженого хворобою хребта. Полюбляв її й митрополит Шептицький, за його часів це джерело мало назву «Дванадцять апостолів».
Місцеві жителі розповідають, що нещодавно доправляли воду з Підлютівського джерела для аналізу у Венецію, й тамтешні спеціалісти підтвердили в ній значний вміст срібла.
Праісторія курорту
Підлюте спочатку було ніким не заселеною смугою на березі Лімниці під горою Лютою, від якої і 
отримало свою назву. Навколишні ліси – колишня власність Львівської митрополії Української Греко-Католицької Церкви (УГКЦ). Тут на початку 20 століття поселився митрополит Антін Ангелович, який у 1809 році залишив Львів, зайнятий польськими військовими формуваннями армії Наполеона. Від тих часів з Перегинського хворі їхали до Підлютого, щоб скупатися у цілющій воді. Але справжня слава про це урочище розійшлася у 1840-х роках, коли наступник Ангеловича, митрополит УГКЦ кардинал Михайло Левицький, поїхав сюди лікуватися й позбавився у Підлютому ревматизму. Цікаво, що в ті часи від Перегинського до Підлютого не було жодної дороги, лише гірські стежки, тому перегинські бойки несли кардинала на плечах на спеціально збудованих ношах. Михайло Левицький наказав поставити тут для себе дім. До розвитку цієї місцини пізніше долучалися також митрополити Григорій Яхимович та Йосиф Сембратович.
Митрополичі палати до приходу радянської влади
Митрополичі палати були збудовані наприкінці 19 століття митрополитом Сильвестром Сембратовичем (як
предстоятель УГКЦ він наслідував своєму дядькові – Йосифу Семибратовичу). До сьогодні збереглися викарбувані на камені дата «1892» та ім'я Сильвестра Сембратовича на тильній стороні гроту позаду головного будинку комплексу. Головний будинок-резиденція, зведений із кедру, проіснував тільки кілька десятків років і був знищений під час Першої світової війни гарматним вогнем російської армії.
Стараннями митрополита Андрея Шептицького резиденцію відновлено, щоправда, будівельним матеріалом вже служив не кедр, а смерека та ялина, хоча назва Кедрові Палати так і залишилася за резиденцією (втім, здійснюються спроби ввести у вжиток більш вірне найменування – Митрополичі Палати). Загалом було збудовано двоповерховий будинок — митрополичі палати та лікувальні корпуси. Недалеко – церкву. Шептицький любив це місце і дуже багато часу проводив саме тут. До речі, кедри й досі ростуть у Підлютому. Свого часу примноженням кількості кедрів на дорученій митрополитом Андреєм території займався інженер-лісівник Микола Амброзій Саєвич, який дуже багато зробив для розвитку цього краю.
Старожили так описували митрополичі палати: «Особливо затишною і гарною була кімната, призначена для Шептицького. Стеля в ній нагадувала небо: на східному боці було намальоване Сонце, на західному – Місяць, між ними – зірки. Переважали відтінки бузкового».
Навпроти Кедрових Палат з каменю вибудували грот, увінчаний масивним кам’яним хрестом (за радянських часів замість нього встановили скульптуру оленя). Митрополит Шептицький особисто сповідав у цьому гроті мирян, а в місцевій церкві відправляв Служби Божі.
Неподалік Підлютого розташоване урочище Лужки, де колись був розташований чоловічий монастир Андрія Первозванного, в якому під час Другої світової війни Андрей Шептицький допоміг врятуватися багатьом євреям.
Підлюте – курорт довоєнних часів
Після Першої світової війни у підлютому обладнали три невеличкі басейни під символічними назвами Сильвестр, Андрей і Тит. В урочище приїжджали відпочивати і лікуватися аристократи, причому не тільки з усієї Австро-Угорщини, але й Польщі. Приміром, 1925 року в підлютівському, як ще його називали, «живці», оздоровлювалося понад 80 пацієнтів. Лікували ревматизм, жіночі хвороби, недуги нервової системи, туберкульоз кісток і недокрів'я.
Для відпочинку знаті у Підлютому було споруджено два будинки. До того ж біля резиденції були «вакаційні оселі» (до 1939 року), популярні серед заможних рекреантів. Тут звели відпочинковий павільйон з центральним опаленням, який складався із 31 кімнати для гостей. Розважалися гості на стрільниці, у 
дансингу, купальні, на тенісних кортах. Можна було зайнятися рибальством та зорганізувати туристичні екскурсії на навколишні вершини гір. Митрополит Шептицький, хоч і був хворий, любив подорожувати гірськими дорогами на спеціальній кінній бричці. Такі подорожі були можливі завдяки тому, що було прокладено гірські шляхи – «райтштоки» («райт шток» – з нім.: шлях для їзди верхи).
У розповіді про видатного львівського лікаря Мар'яна Панчишина історик медицини Ярослав Ганіткевич пише: «Велику увагу він приділяв Підлютому, як кліматичній курортній місцевості з мінеральними купелевими і питтєвими водами. З ініціативи М. Панчишина тут збудовано купелевий будинок, їдальню, житлові приміщення. У 1935 році М. Панчишин організував широке ознайомлення львівських лікарів із чинниками цього курорту, організував літні табори для молоді, в одному з будинків відкрито літній санаторій для хворих на туберкульоз українських студентів. Підлюте ставало популярним місцем відпочинку і оздоровлення львів'ян».
Підлюте за часів СРСР
Доля Підлютого за радянської доби добре описана тим же Ярославом Ганіткевичем: «Особливо завзято режим нищив Підлюте, на місці митрополичої палати збудовано дачу Хрущова, територію оголошено забороненою зоною, тут влаштовували полювання на оленів і ведмедів для московських можновладців. У своєму запалі знищити пам’ять про Підлюте
більшовики навіть мінеральну воду «Підлютянська» перейменували на «Перегінську». Докладніше описує цей період місцевий мешканець Іван Іванишин: «В радянський період Підлюте вподобали партійні боси не лише з Києва, але й з Москви. Тут відпочивали і Хрущов, і Підгорний, і Шелест, і Щербицький та ін. Добиралися вони в гори вузькоколійкою Брошнів – Осмолода, яка сьогодні знищена. Здебільшого метою їхнього приїзду було полювання на ведмедя. Особливо завзятим був Петро Шелест, для якого, подейкують, вирощували звірів у вольєрах, де він їх тут же, у загороді, і відстрілював. А ще місцеві ґазди згадують, як після невдалого полювання на «вуйка» (ведмедя) Микита Хрущов забаг собі вареної кукурудзи, тож одному ґазді за півміха качанів заплатили стільки, що той невдовзі купив собі з тих грошей корову... Тривалий час «дачею Шептицького» опікувався місцевий лісокомбінат, згодом держлісгосп. У 1970-х роках вона стала дачею тодішнього Голови Верховної Ради СРСР Миколи Підгорного. Тоді ж за нез'ясованих обставин виникла пожежа й осідок повністю згорів. Відновлений на тому ж фундаменті у 1987 році. Також була знищена і церква – її обв'язали сталевим тросом і розтягнули тракторами».
Сучасний стан
Цілком зрозуміло, що ті кілька десятків років радянської окупації не пройшли безслідно. Слава курорту згасла. Не сприяє її відновленню нинішній стан місцевих доріг: 30 км іноді доводиться долати упродовж півтори години, а то й дві. Та не полишає Бог цього місця: відроджується слава Митрополичих Палат та Підлютого загалом. Ця місцевість належить зараз Івано-Франківській єпархії УГКЦ (процес передачі тривав з 1999 по 2006 роки). Центральною спорудою є колишні Кедрові Палати, відреставровані і наближені до оригінального вигляду. Тепер увесь комплекс є Реколекційним центром Івано-Франківської єпархії УГКЦ. Стараннями єпископа Софрона Мудрого тут збудовано триповерховий реколекційно-відпочинковий дім на 40 осіб, їдальню, простору альтанку. Проживання в ньому коштувало в середньому 80 грн. за добу з людини (дані осені 2010 року). У зимовий період комплекс не працює. Зупинитися у Підлютому може кожен. І не треба вірити єдиному поки путівнику Олександра Федоріва «Івано-Франківськ та область» (2008 рік), в якому автор пише, що дана територія закрита. Це не відповідає дійсності.
Зруйнований храм відновлено 2005 року, а дзвони вилиті ще у 2003 році (дата зазначена прямо на них). На відродження храму витратили 12 тонн каменю, який звозили чи не з півсвіту. Всередині церкву прикрашають мозаїчні фрески з різних порід кольорового каменю, сусального золота, створені львів’янином Євгеном Андрухівим (тепер священиком), який опановував цей фах у мозаїчній студії в Римі. Він же автор мозаїки у відновленому гроті.
Збережений і бювет мінеральних вод, де набирають воду для подальшого розливу у Перегінському, та руїни станції вузькоколійки. Самої ж залізниці нема – її розібрано на межі 20 та 21 століть.
© «Автотурист», вересень 2011
