Проте головне в цих краях все-таки не азалія, а приголомшливі види, оглядати які краще всього з Княж-гори в селі Губків. Це 32-метрове підвищення над рівнем річки, на вершині якого знаходяться руїни княжого замку. Декілька вцілілих фрагментів стін, розташованих на квадратному майданчику з периметром в 50 кроків і складених з рваного бутового каменя з поодинокими вкрапленнями червоної цегли, вражають своєю старовиною, масивністю та ідеальним поєднанням з навколишнім пейзажем.
Якщо вірити науковій літературі, Губківський замок – це найпівнічніша фортифікаційна споруда України. В усякому разі чогось подібного вище 50 градусів 50 хвилин північної широти в наший країні виявити поки не вдалося. Від науки (або перед нею – як коли) перейдемо до легенди, яка свідчить, що один з перших власників фортеці, – князь Олександр Семашко (він був тестем знаменитого політичного опонента Івана Грозного – князя Андрія Курбського) нічим за жорстокістю та методам розправи з підлеглими та конкурентами не відрізнявся від трансильванського графа Дракули. Навіть рідну дочку (мабуть – не ту, яка заміжня за Курбським була) він ув'язнив в одну із замкових башт в знак покарання за те, що посміла полюбити простолюдина з протилежного берега Случі. Втім, кохані знайшли вихід – вночі перетворювалися на соколів і у такому вигляді літали один до одного на побачення.
З тих пір місцевість ця і іменується Соколиними горами, а з 1972 року офіційно – ландшафтним заповідником місцевого значення «Соколині гори» (соколи тут дійсно водяться до цього дня), який є частиною Надслучанського регіонального ландшафтного парку (неофіційна назва – «Надслучанськая Швейцарія»), площа якого – більше 17 тис. гектарів. Він займає фактично всю долину Случі на території Березнівського району.
У 18 столітті Губкову просто не щастило: 1704 року селище пограбували російські війська, що проходили мимо – вони дочиста спустошили всі місцеві торгові та питні заклади. У 1708-му сюди «заглянули» передові загони шведської армії Карла XII і, про всяк випадок, зруйнували Губківський замок, який після цього більше не відновлювався.
Наприкінці 19 століття справу шведів довершили місцеві жителі, котрі невідомо чому саме тоді вирішили пошукати в стінах і підземеллях замку княжі скарби. Найцікавіше, що, як свідчить народна чутка, один хлопець в глибокому льосі таки виявив те, що князі Семашко наживали впродовж декількох сторіч «непосильною працею». Правда, історія замовчує те, як відреагували на цей успіх односельці щасливчика.
У будь-якому випадку там є ще що пошукати. Чергова легенда свідчить, що якраз в Соколиних горах захована булава Богдана Хмельницького та інші клейноди – символи гетьманської влади. Охороняють все це душі загиблих козаків, які ось вже три з половиною сторіччя ніяк не можуть дочекатися гідного претендента на вищу владу в Україні, якому можна було б передати стародавні атрибути національної державності…
© «Автотурист», квітень 2010