Розпочався маршрут на Приміському залізничному вокзалі Києва, звідки регулярно відправляються електропотяги у напрямку міста Боярка. Поїздка тривала півгодини і коштувала 6,56 грн. Далі від Боярського залізничного вокзалу шлях (15 хвилин пішки) проліг до пункту прокату велосипедів Ride my Bike (www.rmb.kiev.ua), який знаходиться у місцевому парку Перемоги. Вартість прокату одного велосипеда на проміжок часу з 9.00 до 19.00 склала 100 грн.
Перша зупинка – дот (від російського «долговременная огневая точка») №179 понад трасою М05 «Київ – Одеса» у селі Віта-Поштова. Це – одна із споруд Київського укріпрайону, який створювався протягом 1928–1937 років і був одним з кращих на свій час оборонних плацдармів Європи. КиУР охоплював Київ півколом, впираючись флангами у Дніпро в районі сучасного села Козаровичі на півночі та хутора Мриги поблизу села Ходосівка на півдні. Більш ніж 220 залізобетонних дотів, озброєних гарматами та великокаліберними кулеметами протягнулися по передньому краю довжиною 85 км та глибиною від 2 до 6 км. Будувалися вони на відстані 500 метрів один від одного у шаховому порядку, щоб перекривати вогнем прохід ймовірного ворога. З початком радянсько-німецької війни додатково були прориті протитанкові рови (які, втім, жодної ролі у затримці німецьких військ не зіграли), перед укріпленнями були влаштовані мінні поля, а на танконебезпечних напрямах – встановлені протитанкові їжаки та надовби. Підтримувала гарнізони дотів піхота, яка займала проміжки на відкритій місцевості між ними (т. зв. польове заповнення).
Доти знаходились під землею на глибині 7–9 метрів, мали залізобетонні стіни товщиною 1,2–1,5 метрів.
Зруйнувати їх було дуже складно, оскільки вони витримував пряме попадання 155-міліметрового артилерійського снаряду або 50-кілограмової авіабомби. Скажімо, той же дот № 179 був підірваний самими захисниками під час відступу. І навіть у цьому випадку пошкодженою виявилася лише та частина, де знаходилось місце для ведення вогню. Всі підземні ходи залишились неушкодженими, у чому можна переконатись, якщо спуститись у дот з тильного боку. При цьому потрібно пильнувати – підземна частина споруди досить розгалужена і заблукати тут не є проблемою. Та й освітлення жодного, а тому без ліхтарика краще не ризикувати.
Буквально через 2 кілометри у бік сусіднього села Юрівка, але ще на території Віти-Поштової, знаходиться наступний об’єкт – дот №180, всередині якого обладнано невеликий музей, відкритий у травні 2011року. Створений він силами членів патріотичних організацій «Цитадель», «Патріот» та «Дніпро». Тут встановлено кулемет «Максим», відтворено систему охолодження і вентиляції, аналогічні тим, що були у 1941 році. Є можливість прослухати безкоштовну (!) екскурсію від організаторів музею, яку, втім, необхідно замовити заздалегідь за телефонами 0-67-242-21-31 та 0-67-503-32-52.
Через 3 кілометра від доту-музею вже у самій Юрівці, на пагорбі посеред села, стоїть дот № 204, при наближенні до якого знаходиться вказівник – «На командний пункт комбата Кипоренка І. Є.».
І тут необхідно зробити невеличку ретроспективу. Битва за Київ розпочалась 11
липня 1941 року, коли німецька 1-а танкова група генерал-полковника Евальда фон Клейста підійшли до річки Ірпінь, намагаючись взяти столицю в лоб. На 19-му кілометрі Житомирської траси (М06) їх зустрів вогонь передових дотів КиУРу. Тоді наступного дня німці спробували прорватися південніше, під селом Білогородка, але й тут натикнулися на доти. Довелося перегруповуватись, концентруючи основні ударні сили в районі Юрівка – Мрига. Саме на цій ділянці 4 серпня розпочався основний фронтальний штурм Києва, який з радянського боку прикривали частини 37-ої армії генерал-майора Андрія Власова – того самого, прізвище якого згодом стане в СРСР синонімом зради, однак на той час він вважався одним з найбільш талановитих воєначальників Червоної Армії, що, власне, і було доведено під час Київської оборонної операції.
Протягом дванадцяти серпневих днів 1941 року в районі одеської траси відбувалось те, що у зведеннях того часу носило визначення «важкі кровопролитні бої». Наприклад, станом на 10 серпня у полках 147-ї дивізії залишалось по 150–200 бійців. Однак 16 серпня німецькі війська змушені були відступити на вихідні позиції. І велику роль у цьому, безумовно, відіграв КиУР та його захисники...
Так от, якщо встати на верх доту №204, стає зрозумілим, що місце для нього було обрано ідеально – вільний круговий огляд на кілька кілометрів. Ця оборонна споруда була обстріляна 3–4 серпня 1941 року артилерійськими снарядами різного калібру, результати чого можна побачити на металевих ковпаках. Доля гарнізону доту залишається поки що нез’ясованою. Існує припущення, що 204-й був залишений без бою через загрозу оточення. Однак, нерідко траплялись ситуації, коли доти залишались у тилу ворога і продовжували боротьбу вже в оточенні.
Саме так сталося з останнім дотом по нашому маршруту – №205, що знаходиться поряд з 204-м, на відстані
1,3 км по прямій. Дістатися до нього можна лише пішки, або велосипедом. Побудований дот за індивідуальним проектом, його гарнізон складався з 15-ти бійців (12 з яких були уродженцями України) під командою лейтенанта Вєтрова. Точка постійно перебувала під артилерійським вогнем з прямого наведення, бійці голодували, оскільки вийти наверх в умовах оточення не могли, а запас продуктів був обмежений. Лише в ніч на 9 серпня до 205-го прорвалася група радянських розвідників, доставивши оточеним їжу, боєприпаси та наказ залишити вогневу точку, однак гарнізон відмовився відступити, продовживши оборону до 15 серпня, доки німці не були вибиті з Юрівки. При цьому за два тижнів боїв жоден з 16-ти оборонців не загинув, головною причиною чого була надсучасна конструкція споруди.
Зустрічаючи серйозний опір оборонних точок КиУРу, німецькі війська почали створювати спеціальні групи з їх знищення. Доти розстрілювались прямим наведенням зенітних гармат, їх гарнізони випалювались вогнеметами, віднаходились та закидались гранатами замасковані вентиляційні отвори. І, тим не менше, повторимось – не допомогло. Київ не був взятий з бою ані у серпні, ані пізніше. Частини Червоної Армії самі покинули столицю України під загрозою оточення (якого, втім, уникнути всеодно не вдалося – запізно прийшов наказ на відступ з Москви), оскільки німецькі війська форсували Дніпро значно північніше та південніше Києва і у підсумку зімкнули кільце на Полтавщині в районі Лохвиці – за 200 км на схід від КиУРу (на фото: пам'ятник в урочищі Шумейкове, Лохвицький район, Полтавська область, біля якого восени 1941 року зімкнулося кільце німецьких військ)…
Після огляду останнього доту на маршруті можна повертатися до Боярки, де, якщо залишились сили, час і натхнення, можна відвідати ще один цікавий об’єкт – Боярський краєзнавчий музей, який є надзвичайно популярним … серед китайських туристів. Справа у тому, що автор культового серед радянської молоді, а серед нинішної – майже невідомого твору «Як гартувалась сталь» Микола Островський, який певний час жив у Боярці, у Китайський Народній Республіці продовжує залишатися великим моральним авторитетом та взірцем для наслідування. Однак це вже зовсім інша історія…
© «Автотурист», жовтень 2011