Серед основних шедеврів Мерліні, що дійшли до наших днів, – варшавські будови: Палац на воді (він же - палац «Лазенки»; 1784–795 років) – невелика камерна резиденція останнього польського короля Станіслава Понятовського, за наполяганням якого архітектор, що працював до того у стилі бароко, звернувся до класицизму, що тільки-тільки зароджувався; палац «Крулікарня» (1782–1786), де Мерліні спробував поєднати класицизм з елементами ренесансного мистецтва; костьол Св. Кароля Боромеуша (1790–1793) – прекрасна «повітряна» будівля та ін. Доменіко Мерліні також був автором палацу Любомирських, який зараз знаходиться на території Дубенського державного історико-культурного заповідника.

Межиріцький палац у цьому оточенні, звичайно ж, дещо програє – зовні він цілком звичайний, можна навіть сказати – класичний (недаремно ж – класицизм) і гранично функціональний, що, напевно, і необхідно вимагати від садиби провінційного аристократа. В той же час внутрішнє оздоблення, що місцями непоганого збереглося, тяжіє до бароко.

Оригінально виглядають дугоподібні галереї-переходи, що сполучають головну будівлю з флігелями. Проте, відкривши в них зовнішні двері, потрапляємо не в приміщення, як очікувалося, а у внутрішній дворик – ось такий собі архітектурний жарт-обманка. Над головним вхідним портиком привертає увагу прямокутний мезонін (надбудова) – відмінне місце для робочого кабінету. Парк же навколо садиби – це залишки найбільшого колись на Волині ботанічного саду.

На жаль, насолоджувалися власники своїм маєтком відносно недовго – вже у 1831 році вся ця краса була конфіскована царським урядом через підтримку Стецькими польського антиросійського повстання. Проте їхнє прізвище у назві архітектурного пам'ятника залишилося назавжди, що вже непогано у якості такого недосяжного для більшісті людей «сліду в історії»...

© «Автотурист», квітень 2010