Тогочасний керівник Південно-Західних залізниць Російської імперії (пізніше він стане міністром фінансів та прем'єр-міністром) Сергій Вітте у своїх спогадах писав про нього: «Фон Мекк, інженер шляхів сполучення, був дуже коректний німець; він набув великих статків, проте жив доволі скромно». Все своє життя Карл Федорович будував залізниці, а більшу частину зароблених на перших концесіях грошей він вклав у акції своїх же проектів, чим забезпечив себе і численну родину до кінця життя.
У 1865 році розпочалось будівництво залізниці «Київ – Балта», вздовж якої почали з'являтись нові міста, зокрема – Жмеринка, котрій відводилась роль великої вузлової станції. Карл фон Мекк у 1868 році купує неподалік від неї – у Браїлові – маєток. Це була відносно нова двоповерхова споруда з 3 ризалітами (виступами), зведена у 1860 році без особливих архітектурних прикрас у стилі класицизму. Проте саме місце було мальовничим. Палац, який під час Другої світової війни було досить пошкоджено, але опісля реконструйовано, стоїть на пагорбі над річкою Рів. Навколо маєтку зберігся дещо занедбаний парк 18 століття. Якраз те, що необхідно для літнього відпочинку родини, у якій підростало 11 дітей. Облаштуванням парку зайнялась дружина фон Мекка – Надія Філаретівна, сам же господар дому активно скуповував місцеві землі, придбав цукровий та цегельний заводи, ну і звичайно ж, побудував у Браїлові, за 3 км від маєтку залізничну станцію.
Після смерті барона сімейну справу успадкували його сини і вдова. Барон ще за життя переписав дружині 50% спадку, визнаючи тим самим її внесок у свою кар'єру. Надія Філаретівна виявилась особою активною та підприємливою – вона продовжила вкладати гроші у будівництво залізниць. Також на її кошти у 1877 році у Браїлові був відкритий шпиталь на 200 ліжок і побудована церква Всіх Святих. Однак найбільше вона прославилась як меценатка у царині музики.
Від піаніста і директора Московської консерваторії Миколи Рубінштейна баронеса дізналась про складне матеріальне становище вже відомого на той час композитора – Петра Чайковського. Спочатку вона зробила йому приватне замовлення на музичний твір і щедро за нього заплатила. З цього і почалось її листування з композитором, яке тривало 13 років, впритул до смерті митця. Надія фон Мекк оплатила всі борги композитора – 3000 карбованців і запропонувала йому щомісячну підтримку у розмірі 500 карбованців. Завдяки цьому Чайковський залишив свою викладацьку роботу у консерваторії і зосередився виключно на створенні музики – настав найбільш продуктивний період у творчості композитора.
Навесні 1878 року вдова запрошує Чайковського відвідати Браїлів. Самої господині у маєтку не було (як не дивно, але Петро Чайковський і Надія фон Мекк ніколи не зустрічались особисто – все їх спілкування 
протікало лише в епістолярному ключі), однак управитель та прислуга була проінформовані про звички та смаки композитора. Все тут було створене для творчості: кабінет, рояль, фісгармонія, ноти та книги, природа для відповідного настрою. У підсумку в Браїлові були написані Перша оркестрова сюїта, опера «Орлеанська діва», п'єси для скрипки, 7 романсів (серед них – «То было раннею весною», «Средь шумного бала»), серенада «Дон Жуан». Чайковський бував у Браїлові також у 1879 та 1880 роках.
У 1881 році власниця продала маєток разом із цукровим заводом сину канцлера Російської імперії Олександра Горчакова і на цьому епоха фон Мекків для Браїлова закінчилась. Зараз у маєтку розташований ліцей, а з 1979 року діє Музей Чайковського і фон Мекк з музичною бібліотекою. Частину експонатів передали нащадки барона, а всього музейна колекція нараховує майже 2 000 предметів.
Микола фон Мекк (1863–1929) був другим сином Карла фон Мекка. Спочатку він не збирався йти у сімейний бізнес, віддавши перевагу юриспруденції. Однак поступово залізниця захопила і його: почав свою кар'єру син магната з помічника кочегара, потім став машиністом, начальником станції, а уже в 25 років його обрали директором, а згодом – і головою правління Московсько-Казанської залізниці, яку він очолював протягом 27 років (до 1918 року).
1884 році Микола Карлович одружився на племінниці Петра Чайковського – Ганні Давидовій. Повстало питання про будівництво дачі для молодої сім'ї, місцем для якої був обраний Копилів (1888 рік). Стиль, у якому була зведена дача, називався «північний, або дачний модерн», він прийшов у Росію з Фінляндії та Швеції і вважався тоді «останнім писком» архітектурного дизайну (у Західній Європі він носив дещо іншу назву – «національний романтизм»).В оздобленні використовувались фольклорні орнаменти з образами північної флори та фауни, керамічна плитка, майоліка. Звичайно, свою дачу така багата людина як фон Мекк, міг би побудувати і з каменю, однак за свідченням сучасників, перевагу у витраті своїх грошей барон віддавав не на розваги і будівництво палаців, а на вирішення соціальних проблем своїх працівників, а тому у якості будівельного матеріалу обрав дерево.
Навколо будинку був розбитий парк площею 9 гектарів (до нашого часу збереглися ялинові та липові алеї). У Копилові було вирито 2 ставки, в яки поступала вода з річки Здвиж: один – для потреб маєтку, другий – для місцевих жителів. Від села до Брест-Литовського шосе (воно ж нині – Житомирська траса, або М06) було прокладено дорогу, навколо якої барон наказав посадити тополі, які добре втягують вологу, слугуючи своєрідним природним дренажем. Були побудовані також кінний завод, молочна ферма, млин, водонапірна
башта, розарій, що давало роботу селянам. Фон Мекк також допоміг жителям Копилова створити кооперативне товариство, організував у селі банківське відділення. То ж не дивно, що коли у 1910 році барон продав свою дачу, більше 30 молодих копилівчан поїхали за бароном до Росії, де отримали роботу на його підприємствах. У 1889 і 1890 роках у фон Мекка в Копилові гостював Петро Чайковський. Крім нього до маєтку нерідко навідувались представники інших мистецтв, а барон, будучи спадкоємцем меценатських традицій своєї родини, продовжував надавати їм матеріальну допомогу. Зокрема, він допомагав Михайлу Врубелю, скуповуючи його картини, коли в останнього не було грошей, виділяв художнику кошти на його лікування. Інший живописець – Борис Кустодієв – намалював два портрети фон Мекка, які збереглися до наших днів.
Після війни і Жовтневого перевороту будинок пристосовували до різних потреб: тут протягом майже століття розміщувались: агрономічна школа, німецький штаб (у роки Другої світової війни), радянський шпиталь, музична школа. Відсутність постійного господаря привела до поступової руйнації будівлі, яка, тим не менше, продовжує фігурувати у Державному реєстрі архітектурних пам'яток національного значення.
Однак, ще до кінця 1990-х років, за словами місцевих жителів, споруда виглядала досить пристойно і потребувала лише звичайного ремонту. Загубило її стрімке зростання цін на землю в околицях Києва. У 2000-х роках ділянка з садом і будівлею біла віддана в оренду столичному бізнесмену, після чого дача фон Мекків розпочала на диво швидко руйнуватися. Мешканці Копилова припускають, ґрунтуючись на відповідних чутках, що ця занедбаність має свідому природу – відверті руїни без особливих проблем будуть зняти з державного обліку, земельна ділянка перестане вважатися охоронною зоною і там можна буде будувати що завгодно (сама близькість міжнародної автомобільної траси зобов'язує)...
А що ж Микола фон Мекк? Він продовжив будувати залізниці та станції, після приходу до влади більшовиків на Захід з невідомих причин не емігрував, втратив все своє майно, протягом 12 років 13 разів арештувався і у 1929 році був розстріляний за звинуваченням у шкідництві...
© «Автотурист», серпень 2011