Центром монастирського комплексу Унівської Свято-Успенської Лаври Української Греко-Католицької Церкви (УГКЦ) є церква Успіння Пресвятої Богородиці, збудована у другій половині 16 століття. Враховуючи часті воєнні дії у цих місцях, церкву будували оборонну – щоб люди, у випадку небезпеки могли тут сховатися за її мурами самі і врятувати своє майно. Довкола храму було споруджено вежі з мурами між ними, що забезпечувало додатковий захист. Від самих початків монастир славився своїм шкільництвом та книгодрукуванням. Архимандритами монастиря були Варлаам (1668–1710 роки) та Атанасій (1713–1715) Шептицькі – предки митрополита Андрея Шептицького.

У 1817 році тут оселився митрополит Михайло Левицький. Тоді було перебудоване південне крило комплексу, яке стало митрополичими палатами, тут же владика і був похований.

У 1919 році митрополит Андрей Шептицький передав комплекс монахам Студійського Уставу УГКЦ, які покликані відродити традиції древньоруського чернецтва часів преподобних Антонія та Феодосія Печерських. Очолив монастир блаженний Климентій Шептицький. Прихід Радянської влади у 1945 році був для обителі гіршим за Другу світову війну. Спочатку в Уневі було створено концентраційний табір для католицького духовенства, незгодного перейти у православ’я, згодом – притулок для людей літнього віку, перепрофільований пізніше у психоневрологічний інтернат. Тільки у 1991 році монастир був повернутий монахам-студитам. З цього часу розпочинається новітня історія Унівської обителі.

Головною реліквією монастиря є чудотворна ікона Матері Божої, яка знаходиться у церкві Успіння Пресвятої Богородиці. Точний час її написання невідомий, хоча вважається, що це 16 століття. Шати ікони (захист із дорогоцінних металів) датуються 18 століттям. Окрім багатьох чудес, які були отриманні людьми за заступництвом Матінки Божої біля цієї ікони, миряни стверджують, що поруч з образом інколи можна відчути дихання людини – здається, що це образ живе і дихає. Зауважують вони і те, що раніше, коли Унівська ікона не була прикрита захисним склом, це дихання було чути навіть сильніше.

Лавру оточують ліси. Саме таке сусідство створює особливий клімат навколо монастиря та села загалом. Температура повітря тут завжди на декілька градусів нижча, ніж в райцентрі Перемишлянах.

Фотографувати на території лаври не бажано, однак ніхто й не заперечуватиме, якщо, звісно, дотримуватися скромності і не забувати, що це – Божий Дім. Враховуючи це, варто подбати і про стриманий одяг. Деколи монахи влаштовують екскурсії. Це є найкращий спосіб дізнатися більше про Унів та його святині. Вся необхідна додаткова інформація знаходиться на сайті лаври. Кожного року в травні та на храмове свято (28 серпня) в Уневі відбуваються великі прощі.

Ряд туристичних фірм включає Унівську лавру в маршрут «Золота підкова Львівщини». Однак для відвідин подібних місць ми б рекомендували індивідуальну подорож, або ж приїзд невеликими групами – все-таки, мова йде не стільки про споглядання, скільки про єднання з Високим…

© «Автотурист», грудень 2011